Судова практика. Оренда землі єдиним масивом співвласниками майна.

Cуд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про порушення рішенням сільської ради прав позивача на оренду земельної ділянки. Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі, не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень. Підставою відмови у погодженні проекту відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. (Апеляційна інстанція, адміністративне провадження).


Фабула справи:

Група з 12 співвласників гаражних боксів одного із сіл Чернівецької області з грудня 2008 року безуспішно намагалась отримати земельну ділянку в довгострокову оренду спільно, єдиним масивом, для обслуговування належного їм майна. Для цього громадяни неодноразово звертались зі спільними заявами у сільську раду про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок в довгострокову оренду єдиним масивом (однією технічною документацією), з винесенням меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) по периметру.

Однак, сільська рада постійно чинила перешкоди в отриманні земельної ділянки, приймаючи абсурдні рішення. Спершу - про продаж зазначеної земельної ділянки через аукціон без врахування інтересів співвласників майна (на звернення громадян райдержадміністрація надала роз’яснення щодо неможливості проведення аукціону стосовно цієї земельної ділянки). Згодом, сільська рада дала неправильну правову оцінку заяві громадян і безпідставно вирішила, що вони хочуть отримати земельну ділянку в колективну власність, тим самим відмовивши у задоволенні заяви.

В березні 2009 року, коли група громадян черговий раз звернулась до сільської ради з спільною заявою, сільська рада прийняла на свій розсуд ряд рішень про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки кожному з 12 громадян окремо, безпідставно розділивши земельну ділянку на частини, на які неможливо виготовити проекти відведення. Власники гаражних боксів неодноразово звертались з наданими рішеннями сільської ради до різних землевпорядних організацій, але жодна з них замовлення так і не прийняла у зв’язку з тим, що зробити технічну документацію так, як вирішила і прийняла рішення сільська рада, неможливо з технічної точки зору. Це пояснюється тим, що гаражі на земельній ділянці розташовані не по прямій, а буквою «г», що унеможливлює справедливий та пропорційний розділ земельної ділянки та виділення земельної ділянки для обслуговування гаража кожному власнику окремо. Неможливо було б також фізично встановити межі земельних ділянок, оскільки це призвело б до неможливості використання площі земельної ділянки за цільовим призначенням.

Для вирішення питання щодо отримання земельної ділянки спільно в оренду громадяни звернулись зі скаргами в Чернівецьку облдержадміністрацію, Головне управління Держкомзему в Чернівецькій області, в Прокуратуру Чернівецької області. Перевіркою, проведеною прокуратурою із залученням представників держземінспекції, встановлено, що пропорційний розподіл земельної ділянки (масиву) та встановлення меж земельних ділянок в натурі кожному власнику є неможливим, оскільки будівля має форму букви «Г». Таким чином, прийняті раніше рішення сільської ради (про надання земельних ділянок в оренду окремо) суперечили проханням заявників та унеможливлювали встановлення меж земельних ділянок кожному власнику гаража в натурі.

Саме з цих міркувань, виходячи з реальних можливостей, внаслідок неодноразових звернень громадян-співвласників гаражів, для недопущення порушення прав та інтересів жодного із власників, в жовтні 2009 р. сільська рада прийняла рішення №22/2-15 про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду єдиним масивом для обслуговування гаражів.

На замовлення групи громадян землевпорядна організація розробила проект відведення земельної ділянки, вказаний проект був погоджений органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами.

Однак, коли вказаний проект вже знаходився на державній землевпорядній експертизі, в квітні 2010 р. до суду з адміністративним позовом звернувся один з інших власників гаражних боксів, який спільно подавати заяву з 12 власниками не захотів, натомість претендував на земельну ділянку особисто і більшої площі, ніж він міг претендувати як власник гаражного боксу.

 

Розгляд справи в першій інстанції:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до сільської ради про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради №22/2-15 (про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду єдиним масивом 12 громадянам) та №22/2-16 (про відмову надати дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду площею, яку хотів позивач). Група з 12 громадян-співвласників гаражних боксів брала участь у справі як треті особи на стороні відповідача і просили в позові відмовити повністю. Фактично ж, сільська рада у справі прийняла сторону позивача, а треті особи самотужки захищали свої права та інтереси без жодного сприяння відповідача, на стороні якого вони виступали.

 

Основні елементи обґрунтування позовних вимог та заперечення проти позову базувались, зокрема, на наступному:

1. Позивач стверджував, що сільська рада позбавила його можливості на отримання земельної ділянки в користування для обслуговування його гаража, хоча рішенням сільської ради № 22/2-15 права позивача ніяким чином не порушено.

Відповідно до кадастрового плану, земельна ділянка, яка планувалась до передачі в оренду групі осіб, не охоплює земельну ділянку під гаражем позивача та прилеглу до його гаража територію орієнтовною площею до 0,02 га, а тому позивач може у будь-який момент звернутись до сільської ради для отримання цієї ділянки в оренду для обслуговування свого гаража.

Заява позивача розглядалась вже після того, як було прийнято рішення № 22/2-15 по заяві групи осіб. Група власників гаражів з 12 осіб першими реалізували своє право на отримання земельної ділянки в оренду для обслуговування гаражів. Вони неодноразово пропонувала позивачу підтримати ініціативу та звернутись до сільської ради разом з ними для отримання земельної ділянки в оренду спільно, однак позивач відмовився.

Позивачу належить на праві спільної часткової власності 48/100 частки нежитлової будівлі – автогаража. Відповідно до п. 18 пп. ґ Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями) в разі переходу права власності на будівлі  та  споруди  до  кількох осіб  право  на  земельну  ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди,  якщо інше  не  передбачено  в договорі  відчуження  останніх. Виходячи із частки 48/1000 пропорційна частка земельної ділянки, на яку міг претендувати позивач виходячи із загальної орієнтовної площі 0,42 га, становить орієнтовно до 0,02 га, і ця площа земельної ділянки для обслуговування його гаража залишається вільною.

 

2. Шляхом скасування рішення сільської ради № 22/2-15 в судовому порядку позивач прагнув не допустити отримання земельної ділянки 12 власниками гаражів, прагнув добитися собі переваг порівняно з іншими власниками гаражів і отримати земельну ділянку більшої площі, при цьому порушивши права та інтереси інших власників гаражних боксів у кількості 12 осіб.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи  місцевого  самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед  юридичними  і  фізичними особами  (стаття  74  Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).  Таким чином,  органи місцевого самоврядування  не  можуть  скасовувати  свої  попередні рішення,  вносити  до  них зміни,  якщо відповідно до приписів цих рішень виникли  правовідносини,  пов'язані  з  реалізацією  певних суб'єктивних  прав  та охоронюваних законом інтересів,  і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.  Це  є "гарантією   стабільності   суспільних   відносин"   між  органами місцевого самоврядування  і  громадянами,  породжуючи  у  громадян впевненість  у  тому,  що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього  рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого  самоврядування  є актами  одноразового  застосування,  вичерпують  свою  дію  фактом їхнього виконання,  тому вони не можуть бути скасовані чи  змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (пункт 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. №7-рп/2009). Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені  до окремого суб'єкта чи юридичної особи,  застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. №7-рп/2009).

Рішення сільської ради № 22/2-15 є ненормативним правовим актом, було застосовано і вичерпало свою дію фактом виконання, а саме фактом виготовлення проекту відведення земельної ділянки в оренду та його погодження відповідними органами. На підставі цього рішення виникли правовідносини з реалізації права на отримання в користування земельної ділянки для обслуговування належного громадянам майна, і учасниками цих правовідносин є не лише громадяни у кількості 12 осіб, землевпорядна організація, а і цілий ряд контролюючих органів виконавчої влади, які теж прийняли ряд рішень та вчинили дії на виконання вказаного рішення сільської ради.

 

В процесі розгляду справи позивач доповнив адміністративний позов і просив також скасувати рішення сільської ради  №26/14-3 про затвердження згаданого проекту відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування гаражів.

 

Обґрунтування були наступними:

1. Позивач стверджував, що сільська рада не мала права ухвалювати рішення №26/14-3 до вирішення спору судом.

Однак, згідно положень ч.3 ст. 117 КАС України, подання  адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта  владних  повноважень.

Відповідно до частини 6 статті 123 ЗКУ, орган місцевого самоврядування у  двотижневий  строк  з  дня  отримання  проекту землеустрою щодо  відведення  земельної ділянки  приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням  про  надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема: затвердження проекту землеустрою щодо відведення  земельної ділянки; надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання (частина 9 статті 123 ЗКУ).

Поданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був погоджений усіма необхідними органами виконавчої влади, а тому не було правових підстав для відмови у затвердженні проекту сільською радою.

 

2. У процесі розгляду справи суду був наданий неоднозначний з правової точки зору лист №106 відділу держкомзему у Заставнівському районі Чернівецької області про відкликання свого висновку з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв’язку з тим, що при розробці проекту не передбачено вільного під’їзду та доступу до гаража позивача. Лист був адресований землевпорядній організації розробнику проекту та сільській раді, однак, в судовому засіданні з’ясувалось, що жоден із адресатів цього листа не отримував, про цей лист не знав, не було відомо про цей лист і третім особам, які були замовниками землевпорядної документації.

Разом з тим, порядок передачі земельної ділянки у користування, передбачений статтею 123 ЗКУ, не передбачає порядку відкликання висновку жодним із погоджуючих органів, оскільки таке рішення приймається одноразово і вичерпується фактом прийняття. Більше того, відповідно до п. 4 статті123 ЗКУ, підставою відмови у погодженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність його вимогам законів та нормативно-правових актів. У листі №106 про відкликання висновку не вказується жодного посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт, яким керувався відділ при відкликанні висновку; Положення про управління (відділ) Держкомзему в районі від 17.06.2008 р. №123 не передбачає право відділу відкликати наданий висновок після того, як проект погоджено всіма органами та повернуто виконавцю для завершення процедури передачі землі в оренду. Отже, законних підстав для відкликання висновку не було, а відділ Держкомзему у Заставнівському районі Чернівецької області вийшов за межі своїх повноважень, чим порушив статтю 123 ЗКУ, статтю 19 Конституції України.

 

Рішення суду першої інстанції:

Заставнівський районний суд Чернівецької області позов задовольнив частково. Постановою від 21 серпня 2010 р. визнав незаконними і скасував рішення №22/2-15  (про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду єдиним масивом 12 громадянам) та рішення №26/14-3 про затвердження проекту відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування гаражів. Рішення сільської ради №22/2-16 про відмову надати дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки в довгострокову оренду площею, яку хотів позивач, суд залишив в силі.

В постанові суд зазначив, що рішення сільської ради за №22/2-15 вважає прийнятим незаконно та з порушенням прав позивача. Депутатський корпус, який був присутній в день прийняття спірного рішення, затверджуючи порядок денний, знав, що існують заяви від 12 співвласників гаражів (боксів) та позивача, знав про існуючу проблему відведення спірної земельної ділянки в оренду, однак проігнорував факт порушення права останнього на передачу йому також в оренду земельної ділянки для реалізації його права власності на 48/1000 частки гаражу. Крім того, в судовому засіданні ні голова сільської ради, ні свідки, які є депутатами сільської ради, не змогли дати чіткої відповіді на запитання чи були заяви (клопотання) від всіх співвласників гаражів (боксів), що в свою чергу є порушенням процедури передбаченої ст. 123 ЗК України.

На виконання рішення за №22/2-15 проектною організацією розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування гаражних боксів, який погоджено з відповідними установами. Серед дозвільних документів міститься висновок відділу держкомзему у Заставнівському районі Чернівецької області. Однак, суд послався на те, що проектною організацією не було взято до уваги той факт, що вищевказана установа листом №106 відкликала свій висновок у звязку із тим, що при розробці проекту не передбачено вільного підїзду та доступу до гаража, що знаходиться у власності, зокрема, позивача.

Щодо рішення сільської ради №26/14-3, яким затверджено проект відведення земельної ділянки з подальшою передачею в довгострокову оренду, суд вказав, що дане рішення було прийнято незважаючи на те, що спір відносно вказаної земельної ділянки перебуває на розгляді в суді, про що достовірно знав сільський голова, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи. Саме тому вказане рішення суд вважав прийнятим з порушенням чинного законодавства і як наслідок незаконним.

 

Рішення суду першої інстанції по цій справі розміщено в розділі «Зразки документів».

Адреса рішення суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11634699

 

Апеляція:

Треті особи на стороні відповідача (12 співвласників гаражних боксів) подали апеляційну скаргу на постанову Заставнівського районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2010 року. Просили її скасувати у зв’язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи; неповним з'ясуванням судом обставин,  що мають значення для справи; а також у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

 

Основні аргументи апеляції були наступними:

1. Судом першої інстанції не доведено та не обґрунтовано як саме спірні рішення сільської ради порушують права позивача. Суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано ототожнив поняття права на оренду земельної ділянки та реалізацію цього права відповідно до закону.

Позивач подав свою заяву щодо оренди земельної ділянки до сільської ради в індивідуальному порядку і лише в своїх інтересах; не бажав брати земельну ділянку в оренду спільно з іншими 12-ма власниками гаражів, відповідну заяву до сільської ради не підписував, а тому не реалізував і не бажав реалізувати право на оренду земельної ділянки спільно з іншими власниками. В свою чергу сільська рада при прийнятті рішень відповідно до Конституції України не могла вийти за межі волевиявлення громадян, які містяться у заявах, поданих на розгляд.

Позивач особисто може претендувати на частку земельної ділянки, пропорційну його праві власності у майні в 48/1000, а це орієнтовно 0,02 га. Ця частина земельної ділянки, на яку може претендувати позивач, залишається вільною у віданні сільської ради, а тому у позивача немає жодних перешкод для звернення до сільської ради з вимогою про передачу йому земельної ділянки в межах площі, передбаченої законом.

 

2. В рішенні суд зазначив, що в судовому засіданні ні голова сільської ради, ні депутати сільської ради (свідки) не змогли дати чіткої відповіді на запитання, чи були заяви (клопотання) від всіх співвласників гаражів (боксів), що начебто є порушенням процедури статті 123 ЗКУ. Натомість, суд не взяв до уваги той факт, що у справі міститься письмовий доказ, який підтверджує протилежне, а саме заява, підписана усіма скаржниками, про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, на підставі якої приймалось рішення сільською радою.

 

3. Стаття 159 КАСУ передбачає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. В мотивувальній частини постанови суд першої інстанції не врахував та всупереч статті 117 КАСУ зазначив, що рішення сільської ради №26/14-3 було прийнято незважаючи на те, що спір відносно вказаної земельної ділянки перебуває на розгляді в суді, а тому воно прийнято з порушенням чинного законодавства. Однак, відповідно до частини 3 статті 117 КАСУ подання  адміністративного  позову,  а   також   відкриття провадження   в   адміністративній   справі   не   зупиняють   дію оскаржуваного рішення суб'єкта  владних  повноважень. Більше того, немає жодних матеріальних та процесуальних заборон щодо прийняття сільською радою інших рішень в межах компетенції.

4. Суд першої інстанції не з’ясував, що згадуваний лист відділу держкомзему у Заставнівському районі Чернівецької області №106 про відкликання свого висновку існував в одному екземплярі і був представлений лише на розгляд суду у судовому засіданні, жоден із адресатів (сільська рада, проектна організація) цього листа не отримував. Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення вказав як доведену обставину, що проектною організацією не взято до уваги вказаний вище лист №106, однак суд не з’ясував обставини, чи цей лист направлявся і чи дійсно був вручений.

Судом також не враховано, що порядок передачі земельної ділянки у користування, передбачений статтею 123 ЗКУ, не передбачає порядку відкликання висновку жодним із погоджуючих органів, оскільки таке рішення приймається одноразово і вичерпується фактом прийняття.

 

5. Стаття 10 КАСУ передбачає, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу. Відповідно до частину 3 статті 2 КАС України, у справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема:

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

При прийнятті постанови суд першої інстанції не врахував, що рішення сільської ради прийняті законно, прав позивача не порушують жодним чином, і скасовуючи їх, суд всупереч принципу рівності та дотриманню балансу між інтересами приносить  права та законні інтереси 12! власників (скаржників) в жертву одній особі (позивачу), права якого не порушені.

 

Рішення суду апеляційної інстанції:

За результатами розгляду справи Львівський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Заставнівського районного суду Чернівецької області про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради та прийняв нову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовив.

Суд посилався на те що скасовуючи рішення сільської ради за №22/2-15, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про порушення вказаним рішенням прав позивача на оренду земельної ділянки, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач особисто може претендувати на частку земельної ділянки, пропорційну його частці у праві власності. Вказана частина земельної ділянки залишається вільною у віданні сільської ради, на момент розгляду справи в суді першої інстанції ця ділянка нікому не була надана ні у власність, ні у користування, тому у позивача не було жодних перешкод для звернення до сільської ради з вимогою про передачу йому земельної ділянки в межах площі, передбаченої законом.

Посилання суду першої інстанції на те, що у судовому засіданні ні голова сільської ради, ні свідки, які є депутатами сільської ради, не змогли дати чіткої відповіді на запитання, чи були заяви (клопотання) від всіх співвласників гаражів (боксів), що в свою чергу є порушенням процедури, передбаченої ст.123 ЗК України, є безпідставним, оскільки в рішенні сільської ради за №22/2-15 чітко зазначено, що воно прийняте на основі поданих заяв.

Скасовуючи рішення сільської ради за №26/14-3, яким затверджено проект відведення земельної ділянки, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що воно прийнято з порушенням чинного законодавства і як наслідок є незаконним, оскільки дане рішення було прийнято незважаючи на те, що спір відносно вказаної земельної ділянки перебуває на розгляді в суді, про що достовірно знав сільський голова, оскільки, відповідно до вимог ч.3 ст.117 КАС України, подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі, не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень. Більше того, законодавством не встановлено жодних матеріальних чи процесуальних заборон щодо прийняття сільською радою інших рішень в межах її компетенції.

Обгрунтовуючи протиправність рішення сільської ради №26/14-3 від 19.05.2010р., суд першої інстанції також зазначив, що проектною організацією не було взято до уваги той факт, що відділ держкомзему у Заставнівському районі Чернівецької області листом №106 відкликав свій висновок. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погодилась та зазначила, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази надсилання чи вручення листа №106 сільській раді чи землевпорядній організації; статтею 123 ЗК України не передбачено порядку відкликання висновку жодним із погоджуючих органів, оскільки таке рішення приймається одноразово і вичерпується фактом його прийняття. Більше того, відповідно до вимог ч.4 ст.123 ЗК України, підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства та всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що сільська рада Заставнівського району Чернівецької області під час прийняття рішень №22/2-15 та №26/14-3 діяла в межах її компетенції, у спосіб та порядок, який передбачено законодавством України, вказані рішення жодним чином не порушують прав позивача, тому є правомірними.

 

Рішення суду апеляційної інстанції по цій справі розміщено в розділі «Зразки документів».

Адреса рішення суду апеляційної інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39516688

Рішення апеляційного суду оскаржено не було.

 

 

Автор: Наталія Белічук

 

Примітка: інформація станом на 18.08.2014 р. З метою дотримання конфіденційності, інформація щодо сторін по справі та деякі деталі справи не розголошуються.